|
У Тетерівському церковка вже «вимальовується» Благодійністю і меценатством, особливо на релігійній ниві, українці відзначалися у всі віки. Саме завдяки безкорисливій щедрості багатьох людей (при наявній у них можливості) стоять сьогодні по Україні й сотні Божих храмів – великих і малих, каплиць, часовень та інших культових споруд. Де віруючі мають можливість бути ще ближче до Бога, а всі інші – знайти розраду душі, місце для покаяння і прощення. У селі Унин (предковічна назва нинішнього Тетерівського) церква була завжди. Пам’ятаю красиву дерев’яну будівлю ще дореволюційної (ХІХ ст.) побудови. Її закрили войовничі атеїсти-комуністи ще на початку 60-х років минулого століття. Спочатку там влаштували… колгоспну комору, а потім взагалі розібрали і з її високоякісного матеріалу збудували… школу. Заклад освіти – середній, потім – восьмирічний, а ще згодом – початковий – проіснував кілька десятків років, поки школу, через відсутність достатньої кількості учнів, не закрили зовсім. А згодом якийсь варвар спалив дощенту її приміщення й тепер там, як то мовиться, голе місце… А літнім і престарілим людям, котрих у селі – переважна більшість тепер, потрібен й прихисток для душі… І ось з ініціативи кількох вихідців із Тетерівського – колишніх випускників тієї «церковної» школи – стала набирати виразних матеріальних обрисів спочатку, здавалося, важко здійсненна ідея: в західній частині невеликого парку в центрі села (його ми, тодішні учні, садили своїми руками близько півстоліття тому) вже «вималюватись» невеличка церковка. Спочатку кілька земляків «скинулись» по кілька тисяч гривень, яких ледь вистачило на «нульовий» цикл. А процес вже пішов: відступати – нікуди… Й тоді майже всі фінансові затрати й організацію робіт узяв на себе один з ініціаторів цього будівництва О.В. Лич, один з керівників Атом-профспілки України. – Враховуючи оплату робіт, – розповідає Олексій Васильович, – вже витрачено на цей наш об’єкт близько 100 тисяч гривень. Плюс на купол з хрестом – разом з їх встановленням – пішло 50 тисяч гривень. А ще я замовив і нині виготовляється кована огорожа на суму понад 70 тисяч гривень… У той день – середу 2 липня – я зафотографував процес встановлення купола з хрестом на майбутню сільську церковку. Їх титаново-магнієве покриття «під золото» виблискувало під яскравим сонцем справжньою радістю, душевною для багатьох сільчан-земляків. А коли до нього додасться ще й така сама покрівля – ото й буде оптимістично-торжествуючий промінь світла на темному фоні невеселого і важкого для багатьох сьогодення… Попереду – ще дуже багато роботи й фінансових затрат. Один іконостас – щоб виготовити професійно – «потягне» на 100 тисяч гривень. Але земляки-ініціатори й меценати налаштовані оптимістично: з Божою і людською поміччю, з властивою їм енергією і бажанням багато чого можна зробити. До речі, заодно з будівництвом церковки йде підготовка й до заміни вікон і дверей у сільському клубі. Тут турботи і затрати взяв на себе А.П. Хлюстов – керівник і власник однієї із столичних будівельно-ремонтних фірм. Павло СМОВЖ. На знімках: процесом встановлення купола і хреста (після попереднього їх там же освячення о. М. Козачиною з Розважева) в той день вони керували спільно – А.П. ХЛЮСТОВ (зліва) та О.В. ЛИЧ. Фото автора. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
Зібрані кошти передані вдові героя майдану 11 березня добула завершення громадська ініціатива зі збору добровільних пожертв родинам загиблих на Майдані, розпочата 27 лютого в смт. Іванків. |
ЗУСТРІЧ З ЦЕРКОВНИКАМИ У ході підготовки до відзначення 1025-ї річниці хрещення Київської Русі голова райдержадміністрації Юрій Мосієнко провів зустріч за «круглим столом» з керівниками релігійних громад району різних конфесій. Під час якої обговорювалася й релігійна ситуація в районі, питання співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та релігійних громад у напрямку соціального захисту незахищених верств населення. Священнослужителями порушувались також питання збереження дерев’яних церков – державних пам’яток історії та культури, а саме: ХVІІ ст. – храм УПЦ МП Івана Богослова в с.Сидоровичі, ХІХ ст. – храм УПЦ КП Кузьми і Дем'яна в с. Коленці. А також пам'яток історії та культури за рішеннями районних органів виконавчої влади: споруди Феневицької УПЦ МП Олександра Невського та Мусійківської УПЦ МП Різдва Пресвятої Богородиці. Юрій Федорович зазначив, що за умови міжконфесійного порозуміння і злагоди, поглиблення процесу подальшої інтеграції церкви в суспільство можливе досягнення толерантності та взаємоповаги у суспільстві. Акцентував увагу на продовженні пошуків шляхів та засобів спільного вирішення конкретних життєвих проблем, спрямованих на вдосконалення державно-церковних і міжконфесійних відносин. Наголосив на необхідності вжити додаткових заходів щодо упорядкування культових споруд та об’єктів культурної спадщини, пов’язаних із християнством, а також благоустрою прилеглої до них території. Керівники релігійних конфесій району подякували очільнику району за зустріч та висловили свої пропозиції щодо організації та відзначення свята. Наталія ВАЛЕРКО, керівник апарату райдержадміністрації. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
І ПРО ХРЕЩЕННЯ РУСІ, І ПРО ЖИТТЯ В РАЙОНІ... 28 липня – у день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира – відзначатиметься річниця Хрещення Київської РусіУкраїни. Цього року – вже 1025та. Звичайно, вся громадськість заздалегідь готувалася до цієї знаменної події. Адже християнство зіграло неабияку роль в історії держави, житті суспільства, розвитку культури, духовності та моралі. Про все це можна почитати в численній літературі – документальних виданнях, художніх творах, науковопізнавальних посібниках, в газетах та журналах. Яких, до речі, чимало і в наших книгозбірнях. Для тих, кого окремо цікавить ця тема, готуючись до ювілейної річниці Хрещення Русі, в центральній районній, дитячій, сільських бібліотеках ми підготували спеціальні виставки. На них представлено як самі збірники, так і фотоілюстрації, вирізки з періодики та інтернетвидань. Тому всі бажаючі можуть завітати до наших бібліотек, де їх працівниці все покажуть і розкажуть. І хоч офіційно такі виставки діють з 22 до 28 липня, хто не встигне, – може завітати й пізніше. Заодно – почитати на місці чи взяти в тимчасове користування іншу літературу, в якій мова йде і про життя в нашому районі. На жаль, щодо періодики, то через фінансову скруту, з районного бюджету на передплату періодичних видань у другому півріччі 2013го було виділено лише 10 тисяч гривень (у першому – 25). Тому ми змогли забезпечити всі наші книгозбірні лише частково. Так, у сільських бібліотеках можна нині почитати тільки газети “Трибуна праці” та “Час Київщини”, в центральній районній та дитячій – крім цих – ще деякі інші. Наталія ЛУГИНЯ, директор Іванківської централізованої бібліотечної системи. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
ІКОНОПИСЕЦЬ З ДУШЕЮ СКРИПАЛЯ Якось понад два десятиліття тому, слухаючи юних музикантів на творчих звітах в музичній школі, я зачаровувалася грою скрипачки Оленки Селегей. І думала собі: цій дівчинці “світить” пряма дорога – в консерваторію та в симфонічний оркестр. Скрипці зазвичай віддає перевагу менше дорослих і дітей, обираючи для навчання інші інструменти (в усякому разі – в нашому районі). Проте якщо вже хтось облюбує саме її – то тільки серцем і душею. І на все життя. Це, думаю, підтвердять всі вихованці Миколи Сергійовича Хрущова, хай буде пухом йому земля. Із задоволенням бігала колись на його уроки й Олена. Коли батьки вперше привели дівчинку до музичної школи, вона не була новачком: бо знала і як тримати інструмент в руках, і як деякі акорди брати. Цьому навчив її дідусь Григорій Іванович Федоренко, котрий, будучи самоуком, настільки полюбив свою голосисту струнну подругу, що не розлучався з нею протягом всієї Великої Вітчизняної війни. Вона ж його і вберегла. А вже пізніше він подарував скрипку своїй внучці, на якій та і вчилася вдома грати. Щоправда, життя повернуло в інше русло і професійним музикантом Олена не стала. Після школи вступила до столичного інституту цивільної авіації, отримала спеціальність інженера-програміста. Але так ні дня за спеціальністю й не працювала. Поклала, як каже, задля годиться, до скриньки свого диплома, і вступила в інший вуз – сімейно-будівельний. З Євгеном Кафтановим (що став їй і другом, і однодумцем) створили родину. Один за другим, з проміжком у кілька років, на світ з’явилися їхні синочки: Ваня, Андрійко та Ігнат. І подружжя з головою занурилося в сімейні клопоти. Татко заробляв гроші (його професія пов’язана з комп’ютерною справою), матуся займалася вдома вихованням синочків. Частенько всі разом вони відвідували Іванківську церкву (там Оленина мама Тетяна Григорівна співає в хорі) і любувалися прекрасним оформленням храму всередині. І якось Олена вирішила: “Прийду додому, спробую сама образ якогось святого відтворити...” Хоч і знала, що хисту змалку до малювання в неї не було. “А раптом... вийде?” – промайнула думка. Тож дома взяла “Дитячу Біблію” й скопіювала якийсь малюнок. Вийшло. Далі – ще і ще. Згодом стала малювати, в основному, портрети, більше схожі на ікони. Якось одна знайома, побачивши її роботи, сказала: ”Чого це ти вдома сидиш зі своїм талантом? Спробуй його десь застосувати...” І вона почала шукати. Та всі спроби знайти школу, де вчать іконопису, були марними. Якось поїхала в Свято-Покровський Голосіївський монастир. Колись тут багато людей приходило до домівки монахині матушки Аліпії (вона своїми молитвами зцілювала безнадійно хворих і допомагала нужденним). А після її смерті йдуть до її мощей, щоб помолитися і попросити про допомогу, та пишуть записки про найсокровенніше. Попросила в своїй записочці і Олена: “Матінко Аліпіє, підкажіть, куди застосувати своє малювання?” Та й поїхала додому. Наступного дня (випадково чи ні?!.) в Інтернеті зустріла адресу “Іконописної майстерні “Неопалима Купина” в Києві. Подзвонила туди, поговорила, поїхала і її… прийняли. Дякуючи батькам, які підтримали її бажання і прагнення, давали гроші (навчання тут платне) і вдома гляділи маленьких діток, вона два роки по суботах їздила вчитися майстерності писати ікони. Її тут цікавило все: які є види ікон; в чому полягає технологія виготовлення дощок для них; як правильно їх обробляти, наносити саме зображення, позолоту; які кольори і фарби вибирати, скільки шарів лаку наносити; як із пластиліну виготовляти орнамент, а тоді заливати його гумою; як виготовляти мідну пластину (чеканку), обливати її сріблом і обшивати оксамитом і т.д. Але головне – не забувати, що кожного разу перед початком процесу іконописання, потрібно читати спеціальну молитву. Вона має бути присвячена тому святому, образ якого ти обираєш для написання. Це лише деякі нюанси цієї незвичайної справи, з якою мене познайомила наша землячка Олена Вікторівна Кафтанова (Селегей у дівоцтві). В арсеналі майстрині – вже не один десяток виготовлених ікон. Здебільшого, робить їх для себе, своїх рідних, декому – на замовлення (хто, скажімо, хоче мати вдома образ свого святого – ангела охоронця: Миколая Чудотворця, Великомучениці Тетяни, Георгія Побідоносця, Мотрони Московської чи інших). Якось з нагоди Дня Іванкова на Другу Пречисту вона показувала односельцям і гостям райцентру свої доробки, влаштувавши у міському парку невеличку виставку своїх ікон. Поки в декретній відпустці, Олена й далі працює вдома. У процесі роботи постійно вдосконалює свої вміння. Як щось не виходить, потрібно якісь матеріали чи консультації, – їде до столиці у “свою” іконописну майстерню. Там її завжди вислухають, приймуть як рідну людину. І хоч після проходження курсу навчання там не дають ніякого документа, а тільки вчать, та наука, як говорить Олена, стала її життєвим дипломом. Це саме те, до чого лежить її душа, чим заспокоюється серце – щире, добре, ніжне, як чарівні звуки з дідусевої скрипки... Час від часу, коли приходить натхнення для нової ікони, вона дістає її з футляра, торкається смичком до струни і оселю наповнює лірична мелодія... Тетяна РЯБОКЛЯЧ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
В мережі Інтернету з'явилася інформація про настоятеля нашого храму. Інформацію можна прочитати тут: http://brovary-ortho... |
Село Сидоровичі знаходиться за 25 км на захід від районного центру селища Іванків. В селі мешкає 350 осіб. Є дві дати побудування церкви: 1) Церква Іоано-Богословська. Збудована в кінці XVI ст. Дерев’яна. 2)В 1896 році була збудована Церква Іоана Богослова. Невелика дерев'яна будівля. 9 Жовтня - Храм! Велике свято. |
|
Закрыть |